25 лютого 2021 року – 150 років від дня народження Лесі Українки

  Леся Українка — одна з найвизначніших постатей в історії української літератури. По собі вона залишила великий літературний доробок - вражаючі поеми, прозові твори, вірші, публіцистичні статті, переклади світової класики.  Народилася Лариса Косач, саме таким є справжнє ім’я Лесі Українки, 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Батько її – Петро Косач, був службовцем, мати – Ольга Драгоманова-Косач – письменницею, яка публікувалася під псевдонімом Олена Пчілка.

  Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду. Ольга Петрівна Косач займалася всебічною освітою Лесі, підтримкою її творчості та лікуванням. Змалечку, вражена туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові предмети. Програму їй складали батьки. Вони розробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсяги необхідних знань з тієї чи іншої дисципліни. Іноземних мов Лесю навчили спеціально запрошені для цього вчителі. Це дало змогу їй вільно опанувати французьку, німецьку, англійську мови, не кажучи вже про російську та польську. Окрім того, вона добре знала грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську, грузинську та інші. Маючи за плечима ці знання, геніальна поетеса могла знайомитися з найпередовішими досягненнями світової думки і долучатися до них. Писати дівчина почала не досягнувши ще й десятирічного віку. Вірш «Надія» позначено 1880 роком, а вже через декілька років поетичні публікації, підписані псевдонімом Леся Українка, почали з'являтися у пресі регулярно.
  Леся Українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов’язаних із давньою історією, з далекими середньовічними часами. Хоча де б не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключно сучасності. Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне, в якому з 1882 року стала постійно мешкати сім'я Косачів, – це ті місця, де минали, можливо, найкращі роки життя юної поетеси. Ці місця дали їй найосновніше – відчуття батьківщини, народу, його традицій і віри.
  Усе життя, як дорогоцінний скарб, збирала Леся твори народної поезії. Тут вона згодом стала вірним творчим побратимом своєму чоловікові – Клименту Васильовичу Квітці, талановитому музикознавцю.
  Починаючи з 1903 року, коли здоров'я Лесі Українки погіршилося, вона майже постійно живе в Грузії. Саме хвороба була причиною того, що поетесі доводилося постійно їздити з надією віднайти те чудове місце чи ліки, які позбавили б її від щоденних фізичних тортур. Лікувалася вона в Болгарії, Італії, Єгипті. Спілкування з людьми, представниками різних націй і народностей, пізнання культур інших народів, з одного боку, розширювало знання, а з іншого давало тверде переконання про самобутність і велич вітчизняної духовної спадщини.
  Усе життя Лесі Українки – свідоме служіння ідеї братерства. Перекладацька діяльність, популяризація серед українства досягнень світової думки і відкриття України іншим народам – взірцевий приклад подвижництва митця.
Про творчу діяльність талановитої письменниці говорили студенти 20 та 26 групи на уроці української літератури, пригадуючи вивчені твори. А на завершення, юнакам і дівчатам було запропоновано поміркувати над питаннями: «Талановитими народжуються чи стають з часом?», « Хто досягає успіху в житті: обдаровані чи працьовиті?» та написати власне висловлення.
  Життя поетеси – це легендарний подвиг мужньої і мудрої людини, ніжної й нескореної жінки, геніального митця і борця, рівноцінну постать якій важко знайти навіть на планетарних художніх теренах.

Вельчева Н.М., викладач
української мови та літератури