З досвіду роботи літературно-мистецького об'єднання «Пролісок»
- Подробности
- Опубликовано 04.03.2014 06:32
- Просмотров: 2226
НЕВИЧЕРПНЕ ДЖЕРЕЛО ДУХОВНОСТІ
Незалежній Україні потрібна нова когорта людей із глибокою любов’ю до рідного краю, мови, культури, громадян із благородним прагненням, загартованих у боротьбі зі злом і потворністю.
Сучасні лицарі – цілеспрямовані, із сильною волею і духом люди, до кінця віддані ідеї української державності, відчувають глибоке щастя від того, що зміцнюють демократію і гуманні стосунки між людьми.
Українська нація, на жаль, не посіла належного місця серед інших націй, у нас ще безліч серйозних проблем, як показують події Євромайдану, які потребують виваженого підходу до їх вирішення. Але ніхто не стане заперечувати, що справжні молоді патріоти є. Вони – з нами, вони – серед нас, вони – взірець високого служіння своєму народові.
Студентська молодь Ногайського коледжу ТДАТУ намагається утверджувати себе в освітній, культурній, господарській, громадсько-політичній сферах життя добром і вірою, любов’ю і милосердям, словом і ділом, натхненною працею в ім'я рідної держави.
Життя і творчість Т.Г. Шевченка, 200-річчя якого будемо відзначати в березневі дні, – це невичерпне джерело нашої духовності. Як добре, коли молоді люди припадають спраглими устами до цього джерела, п’ють цілющу воду, проникаючись глибокою любов’ю до рідного краю, мови, культури, історії свого народу, вчаться розуміти по-новому творчість Т.Г. Шевченка, яка допомагає їм витворити власну національну самобутність.
У коледжі при кабінеті української мови та літератури існує невелике літературно-мистецьке об'єднання «Пролісок». Студентський альманах «Про те, що говорить серце» - це поетичне світобачення молодих, результат творчого горіння юних сердець.
Кожен, хто пробував писати власні вірші, знає, як важко самому заглиблюватись у світ системи віршування, ритмотворення, способи римування, світ поетичної лексики. Не всім це вдається зробити. Але той, у кого це вийшло, відкрив у собі якусь незнану грань своєї душі, якийсь дивний промінець, котрий заставив зупинитися на мить швидкоплинний час, примусив подивитися на такі уже знані речі по-новому.
І ніхто не стане заперечувати, що навіть ці несміливі поетичні спроби служать шліфуванню внутрішньої культури молодої людини. тієї шляхетності, яка є складовою гуманітарної аури нації.
Ми, українці, нація Шевченка. Бо Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна.
Кожен з нас по-своєму сприймає життя і творчість Кобзаря. Не дивно, що ця тема хвилювала ї хвилює тих, хто був чи є членом коледжанського літературного об'єднання. Нехай поетичні строчки, можливо, не відповідають високим вимогам справжньої поезії. Але вони цінні тим, що йдуть від щирого юнацького серця, яке наповнене любов’ю до України, її історії, мови, культури, відчуває глибинність вічного Шевченківського Слова.
Побажаємо ж поетам-початківцям, обдарованій молоді Ногайського коледжу, життєвих гараздів, самовдосконалення і творчих злетів.
Читачам пропонуються поезії з розділу студентського альманаху «У вінок Кобзареві».
Любов Лихтар,
викладач української мови та літератури,
керівник літературно-мистецького об'єднання «Пролісок», методист, відмінник освіти України.
МІЙ ВІЧНИЙ СКАРБ Візьму до рук я "Кобзаря", Цю Біблію мого народу, І попливу поміж літа Ріки життя до свого броду. Бо з поетичних сторінок Історія на мене гляне Очима старців - кобзарів, Ділами славного Богдана. Я розумію, де і як Родилась рідна Україна Як торгувала собі шлях, Ростила як своє коріння. Шевченка слово - дивний скарб, Що серце тішить, зігріває, Ознака нації жива – В моїй душі горить, палає. Кочукова Наталія, студентка відділення «Організація і технологія ведення фермерського господарства» |
Я УКРАЇНКА Простори Приазов’я! Тут народилась я. Тут - вся моя родина І вся моя сім’я. Моя ти Україно! Як я тебе люблю, Для мене ти єдина, Я Господа молю Щоб ти жила, міцніла На радість усім нам, Ніколи не корилась Підступним ворогам, Духмяна, наче квітка В дівочому вінку, Шевченка рідна мова Й моя - її люблю! Я мову українську Ніколи не забуду, Бо - горда українка, І завжди нею буду! Ольга Асламова, студентка відділення «Фінанси і кредит» |
РІДНА МОВА Тепло, блакить, пташки співають, Весна - яке повені ріка, Я ж рідну мову прославляю, Мову Шевченка і Франка. Вона то ллється, мов джерельце, То шелестить, як сон-трава, То радістю до мене лине, То гнівом провідним гука. Вона - в устах зі словом «мама», В усмішці з словом «майбуття», Вкраїнська мова - то держава, Народу вічне в ній життя! Сергій Бащеванжи, студент відділення Землевпорядкування» |
ШЕВЧЕНКУ Ти прожив років лиш 47, Господи, як мало для людини, Та багато так зумів зробить Для своєї матері - Вкраїни. Обійняв її земну красу, Слово українське возвеличив Засвітив надій ясну зорю А неправду серцем своїм нищив. Ти для мене - приклад боротьби. Твоя поезія - у материнській мові, Хотілось би прожити так життя, Як ти прожив, -у вірності й любові, Дарина Строганова, студентка відділення «Землевпорядкування» |
СКАЖИ, ТАРАСЕ За що страждав, Про що ти мріяв, І які болі міг терпіть, Яких - то правнуків великих В майбутнім бачити хотів? Ти - гордість нашого народу, А ким же є для нього ми? Зорі ясної патріоти, Чи діти злоби й темноти? Рудковський Євген, студент відділення «Землевпорядкування» |
РОВЕСНИКАМ |
МОЯ ЛЮБОВ Я люблю Україну, Й рідну мову свою, І народ, що віками Бивсь за волю святу. І нарешті ми – вільні! Як же треба нам жить, Щоб цю волю жадану Не продать, не згубить. Щоб Шевченкове слово З нами вічно було, Щоб у рідній державі Процвітало добро! Андрій Сапега, студент відділення «Виробництво і переробка продукції рослинництва» |
ДЛЯ УКРАЇНИ |
НЕ СУДИЛОСЬ ШЕВЧЕНКУ СІМЕЙНОГО ЩАСТЯ Йшла дівчина, зриваючи квіти, А думки заблукали далеко, Їй би молодості радіти, Та на серці - тужливі лелеки. - Пробач мені, мій коханий, Але бути з тобою не можу, Ти забудь мене, мій єдиний, Адже долю не переможеш... А Тарас? У нічному небі, Він шукав, де та зірка щаслива, Його зірка зрадливої долі. Полетів би, та де ж тії крила? - Як могла ти мене забути, Підкоритися злу - чужій волі, Як могла ти мене залишити У стражданнях, у тузі, у болі? Дні проходять, збігають роки, А у серці - біль втрати і рана, Нехай доля зрадлива знає: Ти навіки моя, кохана! Хівріч Анастасія, студентка відділення «Землевпорядкування» |
ОСТАННІ ХВИЛИНИ КОБЗАРЯ |