Революція Гідності: сторінки героїзму

Рейтинг:   / 9
ПлохоОтлично 

  Шановні друзі, викладачі, співробітники, студенти! Ми не маємо права забувати про героїзм, самозречення тих, хто «душу і тіло» поклав на вівтар свободи, гідності і незалежності України. Ми повинні пам’ятати кожну мить від 24 листопада 2013 року, що було ознаменовано мирною студентською ходою за європейське майбутнє і до 22 лютого вже 2014 року, коли впала злочинна влада. Майдан вистояв!
   А що ж між цими датами? 91 день –такий короткий історичний відрізок… А скільки пережито! В перше за історію незалежної України за її честь і гідність віддали найдорожче-життя…

   maidan

  Сьогодні ми з вами знову і знову відтворюємо історичну хронологію революції Гідності, пильно вдивляємось в обличчя героїв, що стояли на Майданах країни, бо вони стояли і за нашу честь, і за нашу гідність, і за наше право бути Людьми!
  24 листопада в Україні розпочинається студентський рух за європейське майбутнє, а 27 листопада прем’єр-міністр Азаров робить заяву, що «Україну ніхто в ЄС не кличе».
    29 листопада президент Віктор Янукович не підписує угоду у Вільнюсі. Деякі учасники Майдану не підкорилися вказівці про розпуск і продовжили акції на підтримку євроінтеграції. Ці акції перетворилися на символ непокори владі і трансформувались у нові Майдани на території усієї України. Найбільший з таких майданів виник у Києві на площі Незалежності. Він жив, вирував, боровся, об’єднував тисячі нескорених патріотів.
  30 листопада триста бійців «Беркута» з надмірним застосуванням сили витіснили людей з майдану, десятки протестувальників травмовано. У відповідь на побиття молоді на Михайлівській площі виник мітинг нескорених, а подальший розвиток подій отримав назву – Єврореволюція.
 1 грудня на майдани і вулиці Києва вийшло близько мільйона протестувальників. Цього ж дня відбулася спроба штурму адміністрації президента.
  3 грудня у Верховні Раді, ігноруючи вимогу майдану, депутати не проголосували за відставку уряду Азарова.
   4 грудня прихильники партії регіонів установили у Маріїнському парку шість великих наметів. В акції взяли участь близько двох тисяч осіб. Табір отримав назву «Тітушбург», або «вольєр з тітушками». 
  8 грудня в Києві відбувся «Марш мільйонів»- Народне Віче з чисельністю понад мільйон учасників.
  9 грудня проти мітингувальників розгорнули водомети, перекрили станції метро в центрі столиці. Між барикадами майдану та силовиками стали священики.
   11 грудня в ночі, незважаючи на обіцянки президента, спецназ та внутрішні війська розпочали масово атаку на мітингувальників.
  16 січня після ухвалення репресивних «диктаторських» законів громадські організації закликали до негайного опору злочинцям при владі. Влада перейшла моральну межу. Прибічники влади-бійці спец підрозділів та «тітушки»- застосовували нелюдські методи, а саме викрадення, катування та вбивства активістів, тортури із роздяганням на морозі, застосування вогнепальної зброї, що вказує на надзвичайну жорстокість влади.
  19 січня після проведення Віча на майдані о 15.00 на вулиці Грушевського відбулися зіткнення протестувальників, що намагалися пройти до будівлі Верховної Ради із силовиками.
  В ніч з 22 на 23 січня протестувальники для протидії штурму розпалили багаття з гумових шин, яке утворило стіну вогню і диму. Спроби силовиків згасити їх із водометів, не мали успіху.
   З 24-го січня до 18 лютого триває хитке перемир’я.
 18 лютого, коли Верховна Рада мала розглянути зміни до Конституції, до будівлі підійшли мітингувальники, більшість з яких, зважаючи на мирний характер ходи, були без традиційної зброї-кийків, каміння та «коктейлів Молотова». Силовики зустріли їх водометами та газом, вогнепальною зброєю. Декілька людей загинуло.
   19 лютого з 4 години ранку штурм Майдану поновився і тривав 17 годин. На ранок становище повстанців було критичним – периметр майдану захищали триста-чотириста активних бійців. Біля 8 години ранку прибуло перше підкріплення – «сотня» зі Львова, ще через годину- «сотні» з Тернополя і Волині.
   На ранок 19 лютого число загиблих становило 25 осіб.
 Міністр МВС Захарченко у відповідь на поданий на нього запит щодо відповідальності за вбитих осіб, переклав на командирів загонів «Беркута». Вони відчули себе ображеними і 20 лютого з ранку розпочали самовільний відхід з Майдану.
  Кривавий четвер - 20-го лютого. Близько дев’ятої ранку Майдан перейшов у наступ і , не зважаючи на шалений обстріл снайперами, швидко повернув всі втрачені позиції і розширив контрольовану зону. Найбільш жорстоке і криваве протистояння відбулося на вулиці Інститутській, де загинуло більш ніж півсотні повстанців. Всього до Небесної Сотні, що поклали і душу і тіло за нашу свободу, зараховано 108 Героїв. Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях! 
   Запалимо свічку пам’яті в наших серцях. Вшануймо хвилиною мовчання всіх тих, хто віддав життя за Україну. 
  Шановні друзі! Завжди будьте гідними синами та доньками нашої неньки України. 

Слава Україні!
Героям слава!

 

Викладач історії, заст.директора
з виховної роботи О.М. Гладченко